Не лише доброзвичайність: що не так з проєктом Цивільного кодексу

Новий Цивільний кодекс України пропонує не просто оновлення норм — він фактично змінює філософію регулювання особистих відносин. Те, що раніше належало до сфери приватного вибору, поступово переходить у площину юридичних конструкцій. І саме тут, за словами адвокатки компанії ETERNIX Вікторії Гаврилкіної, виникає головний ризик: право починає не лише захищати, а й втручатися.

https://lb.ua/pravo/2026/05/06/736586_lishe_dobrozvichaynist_scho_z.html 

Однією з найбільш дискусійних категорій у проєкті є «доброзвичайність». На перший погляд — нейтральне поняття, яке має заповнювати прогалини. Але на практиці це, як зазначає Гаврилкіна, «оціночна категорія, що може призвести до необмеженого трактування». Суд фактично отримує інструмент, який дозволяє враховувати будь-які фактори залежно від конкретної ситуації. Це створює ризик, що правозастосування стане непередбачуваним, а однакові ситуації — різними за результатом.

Не менш суперечливим є інститут примирення. Формально він виглядає як спроба гуманізувати процес розлучення. Закон прямо встановлює: примирення не застосовується у випадках домашнього насильства, не означає примусу до спільного життя і має обмежений строк — до шести місяців, зокрема для врегулювання питань щодо дітей. Суду навіть пропонується залучати медіаторів і соціальні служби. Проте навіть за таких запобіжників, застерігає адвокатка, існує ризик розширеного застосування цієї норми — там, де вона не має використовуватись.

Ще більш чутливою є тема заручин. Новий кодекс фактично вводить юридичні наслідки для обіцянки одружитися. І тут виникає принципове питання: де проходить межа між захистом і тиском? «На практиці це може стати інструментом психологічного впливу, оскільки передбачає штрафні санкції за відмову від шлюбу», — зазначає Вікторія Гаврилкіна. Такий підхід, на її думку, здатен поставити під сумнів сам принцип добровільності шлюбу.

З іншого боку, право на компенсацію шкоди не варто сприймати однозначно негативно. Воно може виконувати функцію захисту — зокрема від шахрайства чи маніпуляцій у стосунках. Але тонка межа між захистом і примусом у цій конструкції залишається.

Додаткові ризики виникають і в частині доведення факту заручин. Кодекс передбачає, що вони відбуваються «в урочистій обстановці або за звичаєм», що фактично створює доказову базу через публічність події. Свідки, родичі, сам характер події — усе це може бути використано в суді. І знову постає питання: чи не перетворюється приватне рішення на потенційний предмет судового спору?

Окрему увагу адвокатка звертає на норму про можливість позбавлення прізвища одного з подружжя за «негідну поведінку». Формулювання настільки широке, що відкриває простір для довільного тлумачення. «Це системний ризик, закладений у саму конструкцію норми», — підкреслює вона.

Не зникає з кодексу і питання стану здоров’я, хоча й у зміненій формі. Наречені зобов’язані бути взаємно обізнаними, а приховування істотних обставин може призвести до визнання шлюбу недійсним. На практиці це може стати ще одним інструментом впливу — зокрема в майнових конфліктах.

Водночас є і безумовно позитивні зміни. Наприклад, можливість розірвання шлюбу через нотаріуса. Такий підхід, за словами Вікторії Гаврилкіної, значно ефективніше захищає інтереси дитини, ніж тривалий судовий процес, адже передбачає досягнення домовленостей між батьками.

Але найбільш принциповою новелою є поширення режиму спільного майна на фактичні союзи. Тобто навіть без офіційного шлюбу майнові наслідки можуть наставати автоматично. Для багатьох це стане несподіванкою: пари, які свідомо не реєструють відносини, щоб уникнути поділу майна, фактично втрачають цей механізм. «Це принципова зміна логіки регулювання», — наголошує адвокатка, — «яка потребує широкого суспільного обговорення».

У підсумку новий Цивільний кодекс ставить перед суспільством складне питання: де закінчується захист і починається втручання? І чи не ризикує право, намагаючись врегулювати особисте, перейти межу, за якою воно починає впливати на свободу вибору?

Відповідь на це питання залежатиме не лише від тексту закону, а й від того, як саме він буде застосовуватись. І саме тут, як показує практика, найчастіше і виникають найбільші ризики.